Сімейний центр для дітей переселенців

З часів другої світової війни в Україні виросло кілька поколінь дітей, які не знали слів «артобстріл» або «бомбосховище». Але з початком боїв на сході країни, війна увійшла в життя наших маленьких громадян з Луганська і Донецька. За даними ООН абсолютна більшість вимушених переселенців — це жінки з малолітніми дітьми.

Розповідаючи про те, як звикає до життя на новому місці, Лілія Мавлєєва не приховує: навчилася плакати. Спостерігає за внучкою – і тій важко. Дівчинка (раніше життєрадісна і комунікабельна) за рік тричі змінила школу. Ніяк не звикне до нескінченних переїздів і до чужого оточення. У рідному Комсомольському Донецької області Лілія очолювала Лігу ділових жінок, організувала кравецький цех. Та коли на початку літа лінія фронту впритул підійшла до міста, — покинула все, і з дочкою й онукою, у чому були, без теплих речей і грошей, виїхали до Києва. Лілія Мавлєєва, переселенка з Донецької області: «Ситуация, конечно, ужасная: мало того, что ты приезжаешь в чужой город, где никого не знаешь, но тебе еще нужно где-то жить, где-то работу искать, куда-то ребенка определить. И если бы не волонтеры, я вообще не знаю - в каком бы мы были состоянии». Переселенці «першої хвилі» побоювалися казати, звідки вони приїхали, бо ж очікували негативну реакцію киян. Це занепокоєння передавалося й дітям, змушеним надовго залишатися на самоті або серед незнайомих людей. Однією з перших, хто заходився вирішувати ці проблеми, стала глава ініціативної волонтерської групи «Київ – Схід – Діти» Ірина Попова. Спочатку вона просто проводила екскурсії для дітей переселенців, аби вони могли хоч трохи відволіктися і заодно ознайомитися з Києвом. Потому виникла ідея організувати сімейний клуб, де діти могли б перебувати щодня з ранку до вечора, а батьки — приходити на вихідних, займатися творчістю і говорити одне з одним про наболіле. Ірина Попова, директор дитячого табору для переселенців: «У меня задача была соединить их всех вместе, и показать, что они не одни здесь. Чтобы они наконец, начали говорить - что им нужно. Мы готовы были помочь - но никто не знал - чем. С другой стороны я стала привлекать на эти встречи киевлян, чтобы они от первого лица слышали, что происходит». Лілія Мавлєєва, переселенка з Донецької області: «Было здорово. Потому что мы не чувствовали себя обделенными. Мы перезнакомились с активной частью Киева, сотрудничаем со многими людьми, с общественными организациями. Это очень положительный момент, что мы вместе что-то делаем». Запрошуючи до співпраці рукодільниць і майстрів народної творчості, Ірина прагнула, щоб діти займалися творчістю і ремеслами під керівництвом людей, які делікатно і тонко відчувають особливий душевний стан переселенців. У програмі табору з'явилися заняття з арт- і фото-терапії, сценічної майстерності, клуб екскурсій. Крім того, волонтери дитячого центру стали вирішувати побутові проблеми сімей своїх підопічних: допомагати шукати житло, збирати продукти і речі першої необхідності. Спільно створювати матеріальну базу свого дитячого центру. Ірина Попова, директор дитячого табору для переселенців: «Учитывая экономическое положение страны, помогали кто чем мог. Кто-то приносил еду, кто-то ниточки, тряпочки. А кто-то приходил и проводил эти мастер - классы. В течение двух недель у меня уже было 30 детей, еще через неделю - 45. а потом ежедневно приезжало по 80 детей. Это уже были разные возрастные группы - от малышей до подростков». На пропозицію організувати дозвілля своїх дітей жваво відгукнулися самі батьки-переселенці. Серед них знайшлося чимало педагогів і справжніх умільців. Наприклад, Лілія спочатку лише приводила в клуб онуку, а тепер і сама навчає дітей моделювати одяг і переробляти старі речі на модні й стильні. Це починання із задоволенням підтримують і батьки, усвідомлюючи, що згодом хобі може стати джерелом доходу. Лілія Мавлєєва, переселенка з Донецької області: «Тут есть возможность чему-то научиться, что-то подремонтировать, и нам киевляне откликаются - жертвуют швейные машинки свои». Спочатку літній дитячий табір містився на території Будинку культури й освіти на Лаврській вулиці. Але через дев'ять місяців довелося шукати нове місце – бо оренда зросла в чотири рази. На сьогодні дитячий центр знайшов притулок у декількох кімнатах, що їх тимчасово надали благодійники. Діти тут з користю проводять час на творчих заняттях з дев'ятої ранку до сьомої вечора. Наразі центр потребує нове, зручно розташоване для дітей приміщення. Якщо у вас є можливість допомогти, зателефонуйте Ірині Поповій – ініціатору проекту. Телефон Ірини: 097-046-98-89 Також центр шукає волонтерів для роботи з найменшими підопічними – дітьми до п'яти років. І відкриває нову програму допомоги найбільш незахищеним верствам населення – вагітним жінкам і мамам з немовлятами до двох років. Координатор проекту – Наталія Казбанова – просить відгукнутися всіх, у кого є речі, з яких виросли ваші діти, а також пропонує долучитися до збору коштів на дитяче харчування й речі для немовлят. У її списку – більш тридцяти нужденних мам. Це і переселенки зі сходу країни й незаможні киянки. Якщо у вас є можливість надати допомогу, — зателефонуйте Наталі: 095-356-78-01 Наталія Казбанова, волонтер: «Кто может - помогите пожалуйста детям-. 28.04 Пожалуйста, у кого есть коляски - прогулочные, памперсы остались - бывает, упаковки новые остаются, масла, присыпки для младенцев - что есть - будем рады». Реалізувати програми дитячого центру для переселенців можна тільки спільно й на добровільних началах. А справа гідна, бо ж центр прагне повернути дітям відібране у них війною безтурботне дитинство, його мета — гармонійний розвиток дітей, на основі вікових традицій нашого народу.